у формі кулі

1) бот. плід насіннячкових

2) поет. яблуко

3) держава, емблема королівської влади

* * *

1) бoт. плід насіннячкових

2) пoeт. яблуко

3) держава, емблема королівської влади

4) грілка для рук священика ( у формі кулі)

1. n

1) ручка у гімнастичного коня

2) головка (ефеса шпаги)

3) лука (сідла)

4) накатна дошка

2. v

1) бити, лупцювати

2) розминати (шкуру)

* * *

1) ручка у гімнастичного коня

2) головка ( ефеса шпаги)

3) лука ( сідла)

4) cпeц. баба; таран; трамбівка

5) apxiт. флерон ( у формі кулі)

6) шкір. накатна дошка

1) бити, лупцювати

2) шкір. розбивати, розминати

1) бoт. плід насіннячкових

2) пoeт. яблуко

3) держава, емблема королівської влади

4) грілка для рук священика ( у формі кулі)

1) ручка у гімнастичного коня

2) головка ( ефеса шпаги)

3) лука ( сідла)

4) cпeц. баба; таран; трамбівка

5) apxiт. флерон ( у формі кулі)

6) шкір. накатна дошка

1) бити, лупцювати

2) шкір. розбивати, розминати

1. кулинарные изделия в виде биточков или клецек из мяса, семян конопли, подсолнуха, крови с крупой или толчёного картофеля с луком и поджаренным салом. Мераҥчуҥга котлеты (биточки) или фрикадельки из зайчатины; нӧшмӧ чуҥга биточки из толчёных семян.

□ Чуҥга – вӱ рышкӧ тыгыде шӱрашым пыштен лугат, чумырка-влакым ыштылын, шӱрышкӧ кӱаш пыштат. МДЭ. Чуҥга – в кровь кладут мелкую крупу, делают комочки (катышки) и кладут в суп для варки. Чуҥгам ыштат – пареҥге, шоган йӧ ре-варе сӧ сна коя дене. МЭЭ. Делают клёцки – перемешивая картофель с луком и свиным салом.

2. перен. ком, комочек – о круглом маленьком существе. Изи пун чуҥга Рвезын кид гычын киндым чӱҥга. В. Колумб. Маленький пушистый комочек клюёт крошки хлеба с ладошки мальчика. Ср. чумырка.

3. перен. комок, фигурка, скульптура (обычно бесформенная, лишённая чётких форм или же неудачно вылепленная). (Таню) пластилин дене ушкалым чумыртыльо, нӧштыльӧ – ала-могай пакма ишак гай чуҥга веле шочо. В. Микишкин. Таню из пластилина формировала, лепила корову, но получился лишь комок, напоминающий какого-то неуклюжего ишака.

4. диал. рулон (бумаги, ткани, рубероида). Пырдыж воктенсе оҥамбаллаште материй чуҥга-влак киеныт. Э. Выгодская. На полках у стены лежали рулоны материи. Ср. чумырка, пӱтыртыш.

принять

1) что - приймати, прийняти, (зап.) приймити, (брать) брати, взяти, (получать) відбирати, відібрати, отримувати, отримати то. [Гроші на пошті приймають до другої години (М. Гр.). Подарунків не прийняв. Прийми мою мову немудру та щиру (Шевч.). Вони прийняли і зрозуміли, що я зійшов од тебе (Єванг.)]. Кто -нял почту? - хто прийняв, отримав пошту?;

2) кого - приймати, прийняти кого, (о мн.) поприймати; (приветствовать) вітати, привітати кого. [Нікого він до себе не приймав (Мирн.). Його на сім світі ніхто не прийма (Шевч.)]. Приймай мою вірную дружину за рідну дитину (Пісня). Журилися муж з жоною, що дітей не мали; далі взяли та й під старість сироту прийняли (Рудан.). Ой ти тихий Дунай, моїх діток поприймай (Пісня). Президент прийняв послів, делегатів. Добре, коли Господь прийняв: перестала жити, та й терпіти перестала (М. Вовч.). Його й земля не приймає. І ти вітаєш його в свойому домі? (Мова)]. -мать, -нять гостей (с угощением) - вітати, при[по]вітати, приймати, прийняти, гостити, при[по]гостити, шанувати, по[при]шанувати кого (гостей) чим; (об обрядовом приёме гостей) відбувати, відбути кого (гостей). [Раз багаті хазяї цигана приймали і тут йому на біду щільник меду дали (Руд.). Чим-же він буде гостей гостити? (Грінч.)]. -нять как гостя - прийняти як гостя, пригостити кого. У меня нет времени -мать (угощать) этих гостей - мені ніколи з цими гостями гоститися. -ть прошение, жалобу, заявление и т. п. - приймати, прийняти прохання, скаргу, заяву и т. п. -ть работу, заказы - приймати, брати роботу, замовлення. [В одній світлиці шили та приймали роботу (Кониськ.)]. -нять дела, товар, дрова - прийняти справи від кого, крам, дрова. [Привозили дрова і треба було приймати (Коцюб.)]. -ть лекарство (вообще) - заживати, зажити ліків; (пить) пити, випити; (глотать) ковтати, ковтнути ліки. -нять кого по делу - прийняти кого у справі. Доктор -ет от -трёх до шести - лікар приймає від третьої години до шостої. Он -нял меня холодно - він прийняв мене непривітно. -ть во внимание - брати (взяти) кого, що до уваги, на увагу, під розвагу, на думку, з[у]важати, з[у]важити на кого, на що; срв. Внимание. -ть в соображение, в расчёт - брати (взяти) до уваги (на увагу), до рахуби що, оглядатися и оглядуватися на кого, на що; срв. Соображение, Расчёт. -ть к сведению - брати (взяти) до відома, брати (взяти) на замітку що; срв. Сведение. -ть в хорошую, дурную сторону - за добре, за зле (лихе) брати, взяти що. -ть на свой счёт - а) (расходы) брати (взяти) на себе, брати (взяти) кошти на себе, брати (взяти) на свій кошт; б) (отнести к себе) брати (взяти) на свій карб, прикладати, прикласти до себе, приймати, прийняти на себе. [Моя байка ні бійка, ні лайка: нехай ніхто на себе не приймає (Боров.)]. -ть план, проект - ухвалювати, ухвалити план, проєкт (и проєкта). -нять закон, резолюцию - ухвалити закон, резолюцію. -ть известное решение, решение что сделать - ухвалювати, ухвалити певну постанову (см. Решение), ухвалювати, ухвалити, урадити, покласти що зробити. -ть намерение - брати, взяти намір; (намериваться) намірятися, наміритися (що зробити). -мать меры - уживати (ужити) заходів, робити заходи що-до кого, що-до чого, проти кого, проти чого. -мать соответствующие меры - уживати належних заходів. -ть меры предупреждения - уживати, ужити запобіжних заходів; (предупреждать) запобігати, запобігти чому. -ть чью-л сторону - ставати, стати на чий бік, тягти, потягти за кого, тягти, потягти за ким (и за кого), руч, руку тягти, потягти на ким и за кого. -мать под своё покровительство - брати (взяти) під свою опіку, під свою руку кого. -нять что (труд) на себя - взяти що (працю) на себе. [Увесь клопіт він узяв на себе (М. Грінч.)]. -ть на себя обязательство - взяти на себе зобов'язання. -нять вину на себя - взяти на себе провину, перейняти на себе вину (провину), на себе сказати. [Параска на себе сказала і батько не лаяв (Грінч.)]. -нять смерть, муки - прийняти смерть, муки за кого, за що. -ть к сердцу что - брати, взяти до серця що. -мать к сердцу чью участь (заботиться о ком) - журитися ким. -ть участие в чём-л. - брати, взяти участь у чому. [Вся вона (природа) бере участь у подіях і переживаннях людських (Єфр.)]. - ть в шутку - брати, взяти що за жарт. -ть в серьёз - брати, взяти що за правду. -нять как должное - прийняти як належне. -ть на службу - приймати, прийняти кого на службу (посаду). -нять место (должность), команду - об(ій)няти посаду, уряд, команду, стати на посаду, заступити посаду. -нять в школу, на курсы - прийняти до школи, на курси, записати до школи, на курси кого. -нять в союз, в партию - прийняти до спілки, до партії и у спілку, у партію кого. -нять кого в своё общество - прийняти кого до свого гурту (товариства). -нять кого в товарищество (в компанию) - прийняти кого у товариство (у спілку), до товариства (до спілки). -нять предложение - прийняти, (одобрить) ухвалити пропозицію. - мите уверение в чём - прийміть у[за]певнення, будьте певні що-до… -нять на квартиру кого - у сусіди пустити кого, прийняти в комірне кого. -ть у родильницы - брати, взяти дитину у кого, бабувати, бабити в кого. [Баба Оксана у мене усіх дітей брала (Черніг.). Бабувала у його жінки (Рудч.)]. -нять крещение, причастие - хрест (святий) прийняти (на себе), хре[и]ститися, запричаститися. -нять веру, православие - уступити у віру, у православну віру. -нять учение, закон (последовать им) - понимати, поняти науку, закон від кого. [А люди приходили молитися до його, вони од його поняли закон (Кримськ.)]. Душа не -мает (противно) - душа не приймає чого, з душі верне. [Їв-би очима, так душа не приймає (Чуб.)];

3) (брать во внимание) что - зважати, зважити, уважати, уважити на що. [Зважаючи на те, що національний нелад у Австрії спиняє усякий політичний поступ… (Грінч.). Ти знатимеш, яка у мене думка, уваживши, що тут мене спіткало (Куліш)]. Добрые советы -май - на добрі поради зважай, добрі поради приймай;

4) -ть (известные формы, вид, значение и т. п.) - набирати, набрати, прибирати, прибрати чого (певних форм, вигляду, значення і т. п.). [Криза певних і виразних форм ще не прибрала (Н. Рада). Він раптом набирає гоноровитого вигляду (Крим.). Він не сподівався, що розмова набере такого характеру (Крим.). Дим розвіється, і речі знов приберуть справжніх натуральних форм (Єфр.)]. -нять серьёзный вид (о человеке) - споважніти. Дело, разговор -мает, -няло (-нял) другой (иной), хороший, дурной оборот - справа, розмова повертає, повернула на инше, на добре, на лихе. -ть направление, течение - набирати напрямку, течії;

5) -ть кого, что, за кого, за что - вважати, вважити кого, що за кого, за що, брати, взяти кого, що за кого, за що, приймати, прийняти що за що. [Мене часто вважають за мого брата. Вигадку вважив за правду (Яворн.). Кум був у жупані, так він і взяв його за пана (Кониськ.). Я хтів вивідати в баби, за кого вона нас бере (Кониськ.). За зневагу старий боярин візьме, як не вийдеш (Л. Укр.). Захарові слова він узяв за посміх із себе (Кримськ.). І стільки розуму в себе в голівці мала, що за живу тарань солоної не брала (Куліш). Як не прийме біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато (Ном.)]. -нять за иностранца - взяти кого за чужоземця. -ть за правило - брати, взяти за правило; срв. Поставлять правилом. -мать за основание - брати як основу (як підвалину), класти основою. [Провідною думкою своїх нарисів кладу принцип громадського слугування письменства народові (Єфр.)];

6) (убирать) приймати, прийняти, при[за]бирати, при[за]брати, (многое) поприймати, попри[поза]бирати що; срв. Убирать, Взять. [Прийми звідси стілець (и стільця). Хліб лежить, - от я зараз поприймаю (Грінч. I). Забери книгу з столу]. -мать что с дороги - приймати що з дороги. Принимаемый - прийманий. Принятый и принятой - прийнятий; привітаний; пригощений; (о лекарстве) зажитий; узятий (до уваги, на себе); ухвалений (закон, проєкт), ужитий; з[у]важений; уважений за кого, за що; прийнятий, при[за]браний звідки. -няты решительные меры - ужито рішучих заходів проти кого, проти чого.

* * *

несов.; сов. - прин`ять

1) прийма́ти, прийня́ти и диал. приня́ти и прийми́ти

2) ( брать) бра́ти, взя́ти

3) ( встречать) зустріча́ти, зустрі́ти и зустрі́нути

4) (закон, проект) ухва́лювати, ухвали́ти, прийма́ти, прийня́ти

5) (что - получать форму, название) набира́ти, набра́ти (чого), прибира́ти, прибра́ти; ( приобретать) набува́ти, набу́ти (чого)

6) (присваивать себе, брать на себя) перейма́ти на се́бе, перейня́ти на се́бе, прийма́ти на се́бе, прийня́ти на се́бе

7) ( считать) вважа́ти (несов.), прийма́ти, прийня́ти; ( признавать) визнава́ти, ви́знати; ( воспринимать) сприйма́ти, сприйня́ти; ( предполагать) припуска́ти, припусти́ти

8) (убирать, уносить) забира́ти, забра́ти

9) ( впитывать) вбира́ти, увібра́ти; \принимать

написать

1) написувати чого, написати що и чого, списувати, списати про що, (начертывать) накреслювати, накреслити, (нацарапывать, намарывать) надряпувати чого, надряпати що и чого, нашкрябувати чого, нашкрябати що и чого, нариґлювати, нариґувати, набазграти, (о мног.) понаписувати, пописати, понакреслювати, понадряпувати, понашкрябувати, понариґльовувати що и чого. [Напиши оце слово (Сл. Гр.). Написав дечого на перший раз (Квітка). Вона взяла й понаписувала на всіх воротях (Рудч.). У книгах усе як- раз пописано (Основа 1862). Врадили про все в тім папері списати; як уміли так і списали (Грінч.). Та вирвемо по листочку, спишемо по письмочку (Гнід.). Коли й надряпає що по- вкраїнському, то се не великого важить (Грінч.). Це він сам нариґував, щоб нас піддурити (Богодух.)]. -сать письмо кому - написати листа кому, до кого, (диал.) налистувати кому, до кого, (о мног.) пописати, понаписувати листи. [Приведеш до мене, як попишу листи (Куліш)]. -сать в письме (уведомить) - написати, прописати, приписати (в листі). [У листі написав їй про все (Богодух.). Чому-ж ти мені зараз сього не прописала? (М. Вовч.). Наш москаль приписав, щоб йому хоч карбованців два подали (Київщ.)]. -сать в ответ кому - відписати кому. [Я відписав тобі того самого дня, як твого листа одібрав (Київщ.)]. -сать книгу, сочинение - написати (скласти) книгу, твір. -сать (составить) список, постановление, завещание - написати (списати, скласти) спис, ухвалу, духівницю (заповіт, тестамент). [Спишу папери всі по формі, як годиться (Самійл.). Списав Хмельницький на папері, чого козаки од короля бажають (Куліш). Списали постанову (Грінч.). І тестамент сама списала свій (Грінч.)];

2) -сать красками, кистью, образами - змалювати, намалювати, вималювати фарбами, пензлем, образами), (устар.) написати, списати, виписати кого, що. [Була чорнява, в рум'янцях, - змалювати-б таку та дивитися (М. Вовч.). Твоє біле личко да й намалювати (Чуб.). Коли-б мені тії малярі, вималювала-б милого собі (Метл.). Ой ти, Оксано, паняночко, в тебе личко, як яблучко, - не так личко, як ти сама, як на картині написана: писав три дні ще й три годині, доки виписав як на картині; писав три дні ще й три ночі, доки виписував карії очі (Пісня). Типи в повісті змальовано майстерно (Київ)];

3) см. Надписывать. Написанный -

1) написаний, списаний, накреслений, надряпаний, нашкрябаний, нариґльований, набазграний, понаписуваний и т. п.;

2) змальований, намальований, вималюваний, списаний, виписаний (на картині). [До того часу у нас не було докладної програми, списаної на папері (Азб. Ком.). Зовсім ніби картина намальована штучним пензлем (Н.-Лев.)]. Красиво -ный - гарно (красно) написаний; краснописний;

3) см. Надписанный. -ться -

1) написуватися, написатися, списатися, накреслитися, надряпатися, нашкрябатися, нариґлюватися, (о мног.) понаписуватися, пописатися и т. п.; бути написаним, списаним, понаписуваним и т. п. [Як що пописалося у Шевченка під надихом фальшованої історичньої традиції, так воно й заклякло навіки (Куліш). Глянь, як гарно написалося (Київщ.)]. Видно так ему на роду -сано - мабуть уже так йому судилося (на віку написано). Что -сано пером, того не вырубишь топором - що написано пером, того не вивезеш і волом (Номис);

2) змалюватися, намалюватися, вималюватися; бути змальованим, намальованим; (устар.) написатися, списатися, виписатися;

3) (записываться) записуватися, записатися, (о мног.) позаписуватися, пописатися. Он -сался купцом - він записався в крамарі;

4) см. Надписываться;

5) (вдоволь, сов.) написатися, (красками) намалюватися, (о мног.) понаписуватися, понамальовуватися.

ДУХ - потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності. Д. характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність відтворювати себе у предметному світі (зокрема культури) та розпредмечувати цей світ через творчу особистість. Як єдність процесів творчого опредметнення та розпредметнення Д. виступає в об'єктивній та суб'єктивній формі С. уб'єктивний Д. - це інтегральне самовизначення людського "Я" як ідеального буття, "внутрішнього світу", мислячої самосвідомості. Суб'єктивний Д. визначається через зростання у суб'єкті "безконечної персони" (Гегель) як результату перенесення зовнішнього універсуму у внутрішній світ особистості. Об'єктивний Д., навпаки, є пов'язаним із зворотним процесом опредметнення внутрішніх станів, тобто виходу за межі ідеальності у предметне буття, з прагненням суб'єкта до самореалізації як окремого культурного світу. Об'єктивний Д. постає у вигляді інтерсуб'єктивного колективного досвіду усіх різновидів суб'єктоб'єктної взаємодії, яка притаманна історичному процесу формоутворення олюдненого буття. Саме таке буття і здатне до інтеріоризації у "внутрішнє буття" суб'єкта. Отже, суб'єктивний та об'єктивний Д. виступають в органічній єдності. Взаємопов'язаність об'єктивного та суб'єктивного у складі Д. проявляється, зокрема, в тому, що він маніфестується через рольові структури діяльності суб ' єкта та символічні витвори буття, що потребують індивідуальної розшифровки. В цьому відношенні Д. виступає трансформаційним процесом взаємопереходів суб'єктивного та об'єктивного, універсального та індивідуального, формоутворення та змістонаповнення. До атрибутів Д. належать: 1) активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; 2) безконечність, тобто здатність до трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонів; здатність, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб'єкта; 3) свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; 4) абсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела усіх форм перетворення існуючого; 5) самосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу. Як філософська категорія Д. є наскрізною проблемою усієї історії філософії. У Платона, який уперше розгорнув цю проблему в систематичній формі, Д. це "світова душа", котра, будучи дотичною до істини та вічних ідей (ейдосів), об'єднує через гармонію і красу життєвий статус розуму та тілесність речей, виступає принципом саморуху. В давньогрецьк. філософії Д. трактувався не як надприродна сутність, а у складі буття і визначався чи то як "пневма" (життєва сила, або, навіть, "тонка" матерія на зразок повітря), чи як "нус" (інтелектуальне начало). Так, у ' стоїків Д. водночас і тілесний початок, і мудрість, здатність жити відповідно до Логосу світу. Тільки з Плотина починається спіритуалізація Д., яка набуває чіткого виразу у Філона Александрійського, котрий ототожнював Д. з Логосом, Софією, духовним життям. У християнстві Д. розглядався як третя іпостась Трійці ("Святий Дух"), що втілює творчу, породжуючу силу Бога-Отця і Бога-Сина. Земним місцеперебуванням цього Д. є церква та душі праведників В. ідповідним чином патристика (Августин Блаженний) та томізм (Тома Аквінськиїї) перетлумачують тезу Аристотеля про Д. як вищий інтелектуальний регістр душі. В Україні, яків інших європейських країнах, релігійне розуміння Д. розвивалось у руслі християнської антропології (Могила, Прокопович, Яворський, Туптало, Кониський та ін.). Д. розглядався як істина душі та вища цінність. Сковорода пов'язує його з "внутрішньою людиною", що має богоподібну природу, та особливим, "третім" символічним світом біблійних архетипів вічності, краси, абсолюту. Масштабне вчення про Д. втілене у системі Гегеля Д. ля нього Д. - це світовий розум, котрий в своєму діалектичному розвитку за принципом тріади (теза, антитеза, синтеза) проходить фази чистих логічних сутностей, природи (як свого інобуття) та історії і усвідомлює себе як абсолют (абсолютну ідею чи абсолютне знання). В цьому розвитку Д. визначається як "для-себе-буття" чи свобода. Вчення про Д. розвивалось Марксом. Ідучи за Гегелем, він співставляє Д. та працю як дві діалектично пов'язані протилежності, в яких праця виступає як позитивна діяльність, що оречевлюється в її результатах, а Д. - як сила негації. Останнє означає у гегелівській традиції те, що "Я" принципово не згасає в жодному результаті, а використовує його як поштовх до подальшого розвитку, тобто предметне буття є для Д. стартовою підставою, передумовою руху. Отже, "первинність" буття є тут позитивно діалектичним моментом творчої негації Д. Розуміння Д. як вільної, творчої сили, що не оречевлюється, а лише символізується у бутті, розвинуте в XX ст Б. ердяєвим. Він визначає Д. як творчість, що є подоланням небуття та втіленням свободи. В такій якості Д. виступає як смисл буття суб'єкта, що розкривається в особистісному існуванні людини. Д., за Бердяєвим, є поєднанням божественної природи з людиною. Аксіологічна позиція в розумінні Д. як найвищої цінності, що розкривається в історичному бутті, відстоювалась Дильтеєм та Віндельбандом. Проти віталістичного тлумачення Д. як інтелектуально паразитичного породження життєвого процесу, котре сковує душу (Клагес, Лессинг, Фробеніус) виступали Гартман, Шелер, Ясперс, для яких Д. маніфестує сходження суб'єкта через символ до вищих щаблів адекватного існування людини О. соблива, але соціально важлива лінія в аналізі Д. була пов'язана з проблемою духовних передумов національного життя. Історично тема національного Д. найбільш виразно формулюється Гердером, який вбачав в ньому носія базисних культурних форм нації та її мовної свідомості. Надалі проблема національного Д. розвивалась в зв'язку з філософією мови (Гумбольдт), філософією історії (Фіхте) та філософією культури (Шпенглер). В Україні проблема національного Д. розроблялась кирило-мефодіївцями (Костомаров, Куліш, Білозерський) під кутом зору народної свідомості, православ'я, укр. ідеї в контексті слов'янської культури. У складі питань державотворення аналіз національного Д. здійснювався в працях Донцова та Липинського. В культурно-історичному аспекті проблема національного Д. досліджувалась Чижевським. В сучасній літературі під поняттям національного Д. мається на увазі інтегральне виявлення духовних ресурсів ствердження нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Отже, проблема Д. виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі.

1) form; (конфігурація тж.) shape, configuration

2) тех. ( для литва) mould, cast

3) ( одяг) uniform, dress

4) ( стан людини) fitness, form

5) полігр. form(e)

1. n

1) чорний колір; чорнота

2) чорна фарба

3) чорна сукня, траурна сукня, жалоба

4) грязь, сажа; чорна пляма

5) чорношкірий

6) військ., розм. яблуко мішені

2. adj

1) чорний

2) темний

3) чорношкірий, чорний

4) брудний

5) похмурий, сумний; безнадійний

6) зловісний

7) злий, злісний, злобний

8) страшенний, запеклий, надзвичайний

9) твердолобий

10) куплений на чорному ринку

3. v

1) фарбувати у чорний колір

2) чистити ваксою

3) чорнити (когось)

* * *

1) чорний колір, чорність; чорна фарба, чорнота

2) чорне плаття, жалобне плаття

3) бруд, сажа; чорна пляма

4) чорношкірий; (тж. Black) чорний, (американський) негр

5) шахи чорне поле ( дошки); чорні фігури; гравець, що грає чорними

6) вiйcьк. проф. яблуко мішені

7)

1) чорний

2) темний

3) чорношкірий, чорний; (тж. Black) чорний, який стосується чорних американців

4) брудний

5) похмурий, сумний, безнадійний; миcт.; лiт. "чорний"

6) страшний, жахливий; лиховісний

7) злий, злобний

8) емоц.- посил. страшенний, жахливий, запеклий

9) закоренілий, твердолобий

10) куплений на чорному ринку

11) який бойкотується

12) підпільний; таємний

1) фарбувати в чорний колір

2) чистити ваксою

3) рідко чорнити ( кого-небудь)

4) чорніти, ставати чорним

5) проф. бойкотувати ( підприємство); заборонити членам профспілки роботу на якому-небудь підприємстві

1. n (pl від die)

вжив. як sing гральні кості; гра в кості

2. v

1) грати в кості

2) програвати (тж -dice away)

3) нарізати у формі кубиків

4) графити в клітинку

5) вишивати узор квадратиками

* * *

1) pl вiд die 11, 3, 4

2) викор. з дiєcл. в oдн. гра в кості

3) пластина

4) елк. чіп, кристал

1) грати в кості; програвати (що-небудь; тж. dice away); іти на ризик; робити небезпечний хід

2) нарізати кубиками (особл. в кулінарії)

3) наносити візерунок з кубиків або квадратиків; розкреслювати, графити в клітинку; вишивати візерунок квадратиками

1) (владыка над подвластными) господар (р. -ря), пан, володар (р. -ря), владар, зверхник. Господин и слуга - господар і челядник. Г-да и крепостные - пани і піддані. Г- дин царства, г. над рабами - владар (володар) царства, владар рабів, пан над рабами. Господин (начальник) и подчиненные - зверхник і підлеглі. Палата господ - палата панів;

2) (человек независимый, распоряжающийся где-л.) господар (р. -ря), пан. [Сам собі пан. Чому не ти господар у палатах? (Крим.)]. Они тут господа - вони тут панують. Он -дин положения - він пан становища, його верх, його воля й сила;

3) господа, т.-е. баре, помещики - пани; соб. - панство; иронич. - панота, панва. [Панство при столі сідає (Франко). Наїхало панви];

4) (вежливо, вм. «человек», «субъект») добродій, пан. [Прийшов якийсь добродій в офіцерській формі (Крим.). Пан професор (учитель). Добродій К. написав повість. Це пана писаря діло (М. В.)]. При обращении (сударь): пане! (ум. паночку!) добродію! [Скажіть, добродію, де у вас річка?]. Господа (обращение) - панове! добродійство! панове-добродійство (милостивые государи), панове-громадо! товариство, шановне товариство, [Любе добродійство-земляки! се остання річ моя (Кул.)]; (фамильяр.) пани-брати (Шевч.).

* * *

1) дипл. пан; (в формуле обращения и ирон.) добро́дій

2) ( владыка) пан, воло́дар, -я и волода́р, -я, госпо́дар, -я

1) (перевес), перевага (-ги), перед (-ду), (первенство) першенство кого над ким, чого над чим. Срв. Предпочтение, Превосходство. [Перевага минулого вад теперішнім. Дужчий не завсігди може й сміє використати свою перевагу (Н. Р.). Ви старший, вам першенство (Звиног.)]. Давать (отдавать) -во - (від)давати перевагу, перед, першенство кому, чому в чому, перед чим. [Дає перевагу формі перед змістом. Литва не вміла читати й писати, то поважала, письменних українців і давала їм перед у своїх судніх справах (Куліш)]. Иметь -во - мати перевагу над ким, над чим, переважати кого, що. По -тву - переважно;

2) привилей (-лею), вільгота (-ти). [Пролетаріят має деякі вільготи в політичних правах (Касян)]; см. Привилегия, Прерогатива.

* * *

1) перева́га

2) ( привилегия) привіле́й, -ле́ю

1) шарик, катышек (из бумаги, хлеба)

2) мед. большая таблетка округлой формы, пилюля

3) подушечка ( порция жевательной резинки)

4) (pellets; = snack pellets) кул. пеллеты ( безжировые диетические чипсы разнообразных размеров и форм)

5) дробинка; пулька

1) делать бумажные катышки

2) обстреливать (бумажными катышками.)

1. кулинарные изделия в виде биточков или клецек из мяса, семян конопли, подсолнуха, крови с крупой или толчёного картофеля с луком и поджаренным салом

2. перен. ком, комочек – о круглом маленьком существе

Сравни с:

чумырка

3. перен. комок, фигурка, скульптура (обычно бесформенная, лишённая чётких форм или же неудачно вылепленная)

4. диал. рулон (бумаги, ткани, рубероида)

Сравни с:

чумырка, пӱтыртыш

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).